Знайомтесь: спікерка програми "Фінансова грамотність підприємців" Юлія Скічко.

Юлія Скічко – власниця та директорка будівельної компанії Алеф Строй. Мама п'ятьох дітей. ВПО з 2014 року. Волонтерка. Засновниця першої в Україні школи операторок будівельної техніки. Вона створила можливість перекваліфікації для жінок, які через війну втратили роботу й потребували нового старту. 54 випускниці вже отримали посвідчення категорії D1 і працюють для відбудови країни. Проєкт встановив національний рекорд і відкрив жінкам шлях у «чоловічу» професію. Вон є прикладом для наслідування та джерелом для натхнення для прідприємців. Жінка, яка створює можливості для інших, щоб відбудувати Україну разом.

Юліє, якщо б Ви зараз могли звернутися до усіх підприємниць України, що б Ви сказали?

Не знецінюйте себе і те, що ви робите. Те, що ви тримаєте бізнес, родину, команду і життя разом у таких умовах, як війна, – це неймовірно, і це надихає людей довкола рухатися вперед. Українські підприємиці створюють майбутнє країни щодня — попри атаки, попри відключення світла, попри втому та холод. І це має значення. Пам’ятайте хвалити себе та пишатись собою. Я пишаюсь вами!

Побутує стереотип, що будівельний бізнес для жінок. Що Ви про це думаєте?

Батько з дитинства вчив мене простій істині: «Хочеш щось робити — бери й роби». Я ніколи не ділила бізнес на жіночий і чоловічий. Переконана, що жінка може виконувати будь-яку роботу, якщо має бажання. Одразу наведу приклад: наш перший в Україні проєкт з навчання жінок керуванню екскаваторами. Ми випустили 54 жінки‑екскаваторниці, і це ще раз доводить, що поділу на «чоловіче» й «жіноче» не існує. Потрібен лише хороший вчитель, який скаже: «Ти зможеш», і допомагатиме на шляху. Ви також можете бути для себе цим учителем.

Не відходячи від теми дитинства. Чи став батько для Вас натхненням у створенні будівельного бізнесу? Як ви взагалі до цього прийшли?

Чесно кажучи, я зовсім не хотіла пов’язувати своє життя з будівництвом. Мріяла про що завгодно, але точно не про це. Думаю, свою роль зіграло те, що я — дитина будівельної родини, і не лише по батьковій лінії. Моя мама — кандидатка технічних наук, викладала на Донеччині ще до окупації, сестра має такий самий фах. Попри це, я спершу навчалася зовсім не за технічною спеціальністю. Але, як це часто буває, доля мала свої плани і все ж привела мене до будівництва.У дитинстві я гралася не лише ляльками — у мене були конструктори, я збирала механізовані машини. Сьогодні я тут, у будівельному бізнесі, і ні про що не шкодую.

Що б Ви порадили жінкам, які ще шукають свій шлях і бояться, що в них нічого не вийде?

Насамперед потрібно не боятися помилятися. Варто шукати свій шлях — той, який відчувається правильним і близьким. Але навіть коли ви його знайдете, це не означає, що буде легко. У мене п’ятеро дітей — вони моя головна мотивація й натхнення. Є команда, яка для мене також як родина. Усе це дає мені сенс і радість життя, але водночас вимагає великої дисципліни. Це важливо усвідомлювати. У мене все розписано з 5:20 ранку — саме на цей час заведено перший будильник. Завдяки плануванню не виникає питання, за що хапатися. Навіть хаос у мене запланований: дві години «не знаю, що робити» — і рухаємось далі.

Що є найважливішим у створенні та управлінні бізнесом на Вашу думку?

Найважливіше, і не лише в бізнесі, а й у стосунках із родиною, колегами, і самою собою – це доброта. Можуть бути і чіткий план, і якісна освіта, і продумана стратегія, але без доброти неможливо утримати поруч людей, навіть найближчих. Кожен бізнес починається з команди, тому людяність і взаємна повага це основа. Особливо в наші часи. Для мене це стало незмінною цінністю ще з 2014 року, коли війна вперше прийшла в мій дім.

Як Ви адаптувалися до війни, зважаючи на те, що вона торкнулася Вас двічі? І як Ви знаходите в собі сміливість залишатися в Україні?

Для мене 24 лютого стало болючим повторенням уже знайомого сценарію. Але у 2022 році я вже мала чотирьох дітей і сильну, надійну команду. Звісно, всі казали виїжджати за кордон, але я не розглядала варіант переїзду. І мої старші діти теж не розглядали. Я була впевнена в людях, які на початку повномасштабного вторгнення допомогли забезпечити безпеку моїх дітей. Буду вдячна їм за це — все своє життя.

Розкажіть більше про проєкт навчання жінок‑екскаваторниць. Як Вам це вдалося, і що з цього досвіду може бути універсальним для підприємців?

Головне слово цього інтерв’ю – люди. Усе вдалося завдяки простому, але дуже важливому принципу, який особливо загострився під час війни й залишатиметься актуальним ще довго: потрібно єднатися, а не конкурувати. Для цього проєкту ми залучили державний сектор, навчальні заклади, взяли на себе те, в чому маємо експертизу. Саме спільні зусилля дають найбільший результат. Колись я не розуміла, навіщо брати участь у професійних спільнотах чи клубах. Зараз бачу, що це вчить не боятися просити про допомогу, об’єднуватися й зростати разом.

Що Ви порадите тим, хто хоче створити власну школу чи проєкт для популяризації певного фаху?

Навчати потрібно лише тому, у чому ти сам є фахівцем. Я вже сказала про те, що варто об’єднувати зусилля. Тобто ідеальна формула: практичну частину адаптує бізнес, бо має знання та експертів плюс теорія у профільному навчальному закладі з можливими іспитами. Важливо, щоб ці процеси відбувалися синхронно. Держава робить серйозні кроки для підтримки такого формату, і це безцінна допомога, також є міжнародна допомога від донорів, наприклад, щоб робити проєкти можливими. Але найголовніше потрібно мати визначену кінцеву точку, до чого ви хочете прийти й чого досягти: не абстрактно, а зафіксоване на папері, з продуманою стратегією реалізації.

Що думаєте про змішане фінансування? Наскільки це корисно для бізнесів та соціальних проєктів?

Власне, у поєднанні фінансування і є відповідь. Грантові кошти можуть стати стартом, вочевидь, допомогти протестувати ідею та продемонструвати результати потенційним партнерам. Кредити та інші інвестиції більше підходять для вдосконалення та масштабування бізнесу. Щоб краще зрозуміти знову ж таки необхідно розуміти на якому ви етапі та чого прагнете досягти фінансуванням. Потрібно підібрати змішану модель під свої потреби. Усі люди різні, бізнеси – так само, немає єдиного шаблону.

Наостанок про наболіле для багатьох українців. Багато людей сьогодні говорять про виснаження від взаємодії з іншими. Чи Вам це знайомо?

Будь-яка взаємодія у світі — це обмін енергією, особливо коли йдеться про комунікацію. Тому надзвичайно важливо мудро обирати людей, які поруч із вами. Я завжди обираю точку зростання, тобто людей, у яких можу вчитися, з якими можу розвиватися, надихатися і віддавати те саме у відповідь. Якщо ж оточувати себе тими, з ким відчуваєш застій або рух назад, енергія працює не на твою користь.

Історія Юлії Скічко: наші практичні поради підприємцям

1. Вірити у людей більше, ніж вони вірять у себе. Правильна підтримка на старті здатна кардинально змінити траєкторію людини. 2. Створити середовище, де не страшно починати. Безпека, терпіння, доброзичливість — інколи це важливіше, ніж ресурси чи техніка. 3. Сміливо заходити в «нетипові» ніші. Там, де інші сумніваються, підприємці бачать можливості. 4. Бути гнучкими. Навчання, адаптовуване під різний рівень людей дає результат. 5. Розуміти, що великі зміни починаються з одного маленького рішення. Одна ідея, одна група, один пілотний запуск — і далі з’являється інерція розвитку. Коли ти робиш щось важливе для людей, світ відповідає примноженою енергією, яка дає сили будувати майбутнє — тут і зараз.

Автори: Аліна Севастюк, Єлизавета Мухамедова